Камін як спосіб обігріву приміщення можна зробити ще більш ефективним за умови формування в ньому повітропроводів, що перетворює камін в конвектор, який працює на природній тязі. Вентиляція каміна має ряд переваг:

  • Збільшується теплова потужність нагрівального приладу. За приблизними оцінками навіть один вентиляційний канал сприяє підвищенню теплової потужності на цілих 20 відсотків.
  • Вентиляція короба каміна через решітки зменшує руйнівний ефект температурної деформації – охолоджуючи короб потоком повітря, по суті зберігається цілісність облицювання каміна.
  • Збільшується ККД каміна – співвідношення відданого і спожитої енергії. Вентиляційний канал, простіше кажучи, допоможе заощадити на дровах.

Ефективність вентиляції залежить не тільки від місця розташування або площі перерізу каналу, але і від конструкції і форми вентиляційних решіток для каміна.

 Решітка належної якості, що гарантує максимальну ефективність процесу повітрообміну в коробі повинна в першу чергу протистояти високим температурам. Оскільки температура в каналі повітропровода 150-200 градусів Цельсія,тому решітки виготовляють в основному з чавуну і конструкційної сталі. Ці матеріали протистоять не тільки високим температурам, але і фізичному навантаженні. Сітка в будь-якому випадку має чинити опір корозії. Конструкції з чорних металів покривають жаростійкими захисними матеріалами. Тут в основному мається на увазі  гальванічне покриття, коли на сталеву сітку напилюють мідь, хром, нікель, а в окремих випадках і благородні метали, такі як срібло або золото. Варто також звернути увагу на габарити «клітинок» решітки.  Вони обовязково  повинні відповідати бажаній швидкості повітрообміну. Причому з цієї точки зору шкідливі надмірно великі, так і зовсім дрібні осередки. Перші не уповільнюють потік повітря, ускладнюючи прогрів середовища. Другі – обмежують приплив, знижуючи теплову потужність каміна. Тобто габарити осередків повинні бути «середніми» — не великими, але і не дрібними. Бажано, щоб в конструкцію огородження входили ще і жалюзі. Це надзвичайно ефективний механізм регулювання пропускної здатності вентиляційного повітропроводу. Жалюзі допомагають  регулювати і ККД і теплову потужність каміна, тим самим досягаючи кращих показників. В ідеалі решітка повинна бути знімною або, навіть краще з спеціальними «дверцятами», щоб полегшити процес очищення каналу від пилу. Взагалі,за функціональністю решітки для камінів бувають трьох видів: а)оснащені регульованими жалюзями; б)оснащені фіксованими жалюзями; в)решітки без жалюзі. Наявність в конструкції жалюзі дозволяє регулювати напрямок повітряного потоку (шляхом зміни кута нахилу пластин). Повністю складені пластини закривають вентиляційний отвір, припиняючи циркуляцію повітря. Вибираючи решітку, варто пам’ятати, що розмір посадкового гнізда і фактичний розмір решітки не збігаються. Ширина декоративної рамки, як правило, на 1-2 см більша ширини посадкової вставки. Найбільш поширеними є решітки розміром 17*17, 17*30.

Також варто звернути увагу на форму решіток. Стандартний варіант – це прямокутник, квадрат або коло. Але також решітки можуть мати нестандартну форму при персональному замовленні (наприклад, у формі герба, корони чи «мисливці»)

         Інше питання – це дизайн решітки, який кожен власник обирає, виходячи з власних вподобань і відповідно до стилю інтер’ру приміщення. Вентиляційні решітки монтують в короб каміна або під час будівництва останнього, або по його завершенню.

   При монтажі решіток також варто дотримуватися певних правил. В першу чергу  необхідно визначити правильне місце розташування решітки, а точніше – торців припливного і витяжного каналу. Варто наголосити, що відстань між стелею і витяжними ґратами не може бути менше 30 сантиметрів. А припливний канал повинен розташовуватися якомога нижче витяжного, який варто спрямувати не в стіну, а в опалювальну кімнату.

Також необхідно обчислити габарити повітропровода, виходячи із співвідношення 1,5 см : 1 м2. Тобто на кімнату в 20 «квадратів» потрібен канал діаметром 30 сантиметрів або пара повітроводів по 15 сантиметрів у діаметрі. Також необхідно підготувати посадочне місце решітки. Причому фіксація решітки в каналі здійснюється з допомогою випуску з тіла короби і скріплюючого розчину. Останнє в цьому процесі – вставити ґрати, зафіксувавши їх в каналі за допомогою дротяного випуску, проведеного крізь отвір у боковому кронштейні (вушко) або крізь перфорацію в бічних гранях металоконструкції. Щілини між ґратами і коробом каміна замазують термостійким розчином.

 

        

     Сучасні камінні топки - це потужні опалювальні агрегати, один з основних елементів каміна. Залежно від розміру, моделі, і режиму горіння їх потужність коливається в середньому в межах 3-20 кВт, що дозволяє побудувати досить гнучку систему опалення. Тут варто звернути увагу на те, що для топок розрізняють потужність в редукованому режимі (з мінімальним воздухопіддувом), номінальна і максимальна потужність. Це означає наступне – у мінімальному режимі, заслінка піддуву повітря в топку практично повністю закрита і відбувається плавне горіння (тління) при мінімальній тепловіддачі (визначається для кожної конкретної моделі). У такому режимі більшість сучасних топок можуть пропрацювати на одному завантаженні дров (3-8 кг) досить довго - 6-12 годин при потужності 3-6 кВт. Якщо топка працює в такому режимі до 8 годин, вона класифікується як топка переривчастого горіння, якщо більше 8 годин - тривалого. У даному режимі звичайно досягається максимальний ККД топки (70-80%). Наступний режим роботи - номінальний (середній повітряпіддув). Уи цьому випадку співвідношення потужності топки і ККД оптимальне, тобто потужність зростає приблизно до 6-15 кВт при ККД 60-70%. Середній час роботи на одному завантаженні в залежності від моделі в номінальному режимі може становити 5-10 годин. Максимальний режим відповідає максимально можливому повітряпіддуву для отримання максимального тепла, яке може виробити камінна топка. Параметри топок дуже сильно варіюються, і виробники намагаються вказувати максимальну потужність в документації та в описі самої топки. Саме тому важливо визначити параметри роботи топки в номінальному режимі – найбільш поширеному.  Тут слід звернути увагу і на інші режими: мінімальний покаже, наскільки  топка стає економічною при зменшенні подачі повітря (максимальний час горіння на одному завантаженні), максимальний - яким тепловим потенціалом  можна скористатися при необхідності в швидкому теплі і при інтенсивному обігріві взимку ( максимальна потужність).

     Виходячи з потреби приміщення в обігріві, можна обчислити потужність, необхідну для опалення приміщень будинку. Тут варто наголосити, що такий показник як потужність опалювальної системи дуже сильно залежить від ступеня теплоізоляції будинку, однак для середньої якості теплоізоляції і при середній висоті стель 2,8 м, приблизно діє правило - 1 кВт на 10 м2 площі.
Таким чином, топка з середніми параметрами 10 кВт здатна комфортно обігріти площу близько 100 м2.

     Подальше завдання при облаштуванні повітряної системи опалення - правильно розподілити тепло по будинку. Це завдання виконує система гнучких теплоізольованих каналів. Саме по них гаряче повітря з конвекційного контуру каміна надходить в інші приміщення будинку. Система дистрибуції повітря може функціонувати як за рахунок природної конвекції, так і за рахунок примусового нагнітання (або ж комбіновано). Якщо система розподілу повітря має в основному вертикальну спрямованість, то цілком можливо обійтися природною конвекцією (при цьому гаряче повітря виходить досить інтенсивно). Якщо інші приміщення віддалені від місця розташування каміна і передбачається тривала горизонтальна розводка, без додаткових приладів нагнітання не обійтися. Слід зауважити, що нагнітальна система збільшує комфортність використання каміна, включаючись автоматично при досягненні певної температури на вході. Також варто зауважити, що сучасні  топки реалізовані таким чином, щоб більшу частину тепла акумулювати усередині конвекційного контуру, де і відбувається основний теплообмін. Для цього виробники оснащують  топки системами подвійного згоряння, при використанні яких, велика частина незгорілих залишків палива допалюються в спеціальних зонах з спрямованою подачею повітря (ще краще - попередньо нагрітого) та інколи з використанням каталізатора (каталізуючого шибера) або теплообмінника (пропускання димів за системою розпечених каналів). Такі системи сприяють додатковому приросту потужності топки. Важливо наголосити, що використання системи подвійного згоряння дозволяє звести до мінімуму викид шкідливих продуктів згоряння в атмосферу (для деяких сучасних топок даний показник майже дорівнює нулю).

 

 

         Камін за своєю будовою можна розділити на три основні частини.

  1. Топка.
  2. Димохід.
  3. Портал.

Звичайно, це  лише основні частини, які видно з боку. Усередині ж пристрою є ще кілька важливих елементів, які виконують важливі додаткові функції.

  • Димовий карниз – він розміщений над топкою.
  • Камінний стіл, що відокремлює топку від підлогового покриття приміщення.
  • Задня камінна плита, що захищає топку від стіни.
  • Димозбірник.
  • Так званий камінний зуб, призначення якого – захист приміщення від проникнення сажі і кіптяви.

Треба звернути увагу, що портал – це суто декоративний елемент. В принципі основне його завдання  – приховати всі непривабливі сторони каміна.  Щоб поліпшити параметри і функціональність каміна рекомендується:

  • Збільшити ширину топки, але зменшити її глибину.
  • Верхню частину приладу, а також бічні стінки зробити похилими в сторону кімнати. В такому разі тепло, що виділяється топкою буде інтенсивно надходити в приміщення.
  • Оптимальне місце установки – кут кімнати. Небажано розташовувати його біля стіни біля вікна.

У процесі кладки камінів важливим етапом є облаштування димаря. Саме від його правильного монтажу залежить, як  ефективно будуть виходити назовні чадні гази і дим. Тому в камінах найчастіше встановлюються готові конструкції, виготовлені з різних матеріалів. Це можуть бути труби з:

  • Металу. Найчастіше з оцинковки або нержавіючої сталі. В даний час виробники пропонують складні конструкції у вигляді сендвічів. Це, по суті, труба в трубі, між якими укладений теплоізоляційний матеріал (зазвичай базальтова вата). Дана модель хороша тим, що тепло не доходить до цегляної кладки димоходу, тим самим негативно не впливає на неї.
  • Кераміки. Відмінний матеріал, з великим терміном експлуатації, але досить дорогий. Часто керамічні труби надходять в комплекті зі спеціальними порожніми блоками з пінобетону, які захищають трубу і виконують функції утеплювача.

Також часто викладають димар з цегли, проте тут є багато нюансів і особливостей, оскільки він має мати відповідну висоту, щоб забезпечити вихід продуктів згоряння, певний діаметр і відповідати технічним характеристикам каміна.

 

 Сучасні каміни мають на меті не тільки створити відчуття затишку і комфорту в оселі, надати особливого вигляду і довершити інтер’єр приміщення,а основна його роль – обігрів будинку. Оскільки каміни бувають відкритого і закритого типу, варто звернути увагу на ефективність встановлення того чи іншого типу каміну. Відкриті каміни не можна розглядати як повноцінний прилад для обігріву приміщення, оскільки вони швидко остигають, не зберігаючи тепло в приміщенні і при цьому, нагріваючи лише ту часину будинку (кімнату), в якій знаходиться. Натомість сучасні чавунні топки зі скляними дверцятами можуть опалити відразу кілька поверхів одного будинку. Такі системи стали можливими завдяки особливій конструкції сучасних камінів: до топки приєднується додаткова розводка труб, що дозволяє подавати тепле повітря в сусідні приміщення.

 Технологія розводки теплого повітря така: на топку надівається спеціальний кожух розподілу конвекційних потоків (постачається з деякими моделями камінних топок або є додатковою опцією); при цьому стінки топки виходять подвійними. У верхній частині кожуху розташовані патрубки. Кількість патрубків (від двох до шести) залежить від потужності камінної топки. На патрубки насаджуються гофри повітроводів, що закінчуються вентиляційними решітками з жалюзі. При розпалюванні в каміні гаряче повітря, що виходить від димозбірника та стінок каміну, потрапляє через патрубки в гофрошланг і витісняється в ту кімнату, куди він веде. Для розводки теплого повітря використовується термогофра з ізоляцією, розрахована на температуру до 400 °С. Щоб не витрачати повітря з приміщення, в якому знаходиться камін, для подачі повітря в камери згоряння деяких моделей камінних топок спеціально передбачені патрубки, до яких підводяться гофротруби, що йдуть з вулиці або з підвалу. У деяких камінних топках передбачена установка вентиляторів для примусового прокачування повітря через кожухи. Це дозволяє збільшити тепловіддачу камінної топки і опустити гофру до самої підлоги (чи  навіть під підлогу) в будь-яку точку приміщення.

 Розводка теплого повітря не тільки дозволяє здійснювати опалення всього будинку одним каміном, а заодно й економить дрова: двох-трьох полін вистачає на цілу годину горіння топки в економічному режимі. Варто ще звернути увагу на те, що існують також моделі камінних топок, які мають регулювання інтенсивності обігріву.

 Якщо стоїть питання обігріву приміщення значної площі за допомогою каміна, тоді однозначно найкращим варіантом буде система з розводкою. В цьому випадку необхідно, щоб потужність топки відповідала площі приміщення для отримання максимальної кількості тепла і ефективності.

 

         Натуральний камінь мармур – камінь з кристалічною структурою, який виник у ході перекристалізації вапняку або доломіту. Складається головним чином з кальциту, іноді з домішками доломіту. Колір білий, якщо ж домішками – рожевого, жовтого, сірого і чорного кольорів. Найвищою міцністю і найкращою поліровністю відзначаються дрібнокристалічні мармури із зубчатим зв’язком зерен. Родовищ мармуру в світі багато. За кордоном найбільшою популярністю користується мармур Італії. В Апуанських Альпах розташовані товщі глибокометаморфізованих юрських карбонатних відкладів, де всі вапняки перетворені в білі і кольорові мармури. Також добувають мармур в Іспанії, Португалії (Волокас найпопулярніший мармур),Греції. Взагалі 80% світового мармуру знаходиться в Туреччині. В Україні мармур є на Закарпатті, на Донбасі і в Криму. Добувають мармур переважно в кар’єрах, рідше підземним способом.

         У будівельній практиці «мармуром» називають метаморфічні породи середньої твердості, що піддаються поліруванню. Мармур використовують як штучний будівельний камінь для зовнішнього облицювання і внутрішньої обробки будівель. Також мармур використовують для облицювання камінів і фонтанів, виготовлення стільниць, сходів, підлог і балясин. Малюнок на мармурі визначається не тільки самою будовою каменю, але і напрямком розпилу. Найкраще малюнок та колір мармуру стають видні після остаточної обробки матеріалу.

         Види мармуру:

Існує три групи кольорів цієї породи: біла, сіра та кольорова. Поділяють на основі  характеристики кольорів та декоративних властивостей мармуру. Породи мармуру білої групи найчастіше мають однорідну дрібнозернисту структуру, в яку, практично, не входять будь-які домішки. Найпопулярніший з цієї групи – бежевий мармур, який  застосовується для виготовлення скульптур, виробів та для внутрішньої обробки.

Група сірого мармуру часто має однорідне забарвлення, а розподіл кольору — шаруватий. Малюнок та візерунки на таких породах подібні до хмар, легко піддається поліровці та іншим видам обробки. Такий мармур можна використовувати як для внутрішнього оформлення, так і для облаштування фасадної частини будинку.

Група кольорового мармуру має у своїй структурі велику частину певних домішок, що і впливає на забарвлення каменя. Палітра кольорів даної групи досить різноманітна: від світлих — бежевий мармур, жовтий, рожевий, до темних — зеленого та чорного. Рідкісними та надзвичайно красивими вважаються синьо-блакитні тони мармуру.

         Переваги мармуру

В будові мармуру повністю відсутня цементуюча речовина. Цю  функцію ефективно виконують з'єднані між собою окремі зерна кальциту. Чим щільніше зерна розміщені в структурі мармуру, тим камінь міцніше і тим самим дорожче. Найміцніша  порода — дрібнозернистий мармур. Також в структуру мармуру входять додаткові природні елементи, такі як: кварц, пірит, хлорит, гематит та інші. Від кількості певного елемента у структурі породи залежить характеристика мармуру: забарвлення і текстура, а також такі якості, як твердість і міцність.

Натуральний мармур легко піддається обробці — поліруванню, шліфуванню, кристалізації, зістарюванню. Вироби з мармуру  досить міцні (мармурова стільниця, до прикладу,слугує до 30 років) та стійкі до впливу вологи, тому він широко використовується в підлогових та настінних покриттях. Вироби з мармуру стійкі до забруднень та здатні довгий час зберігати свій первісний вигляд, до того ж у них не накопичується електростатичний заряд, наприклад, каміни з мармуру. Це надає виробам хороші гігієнічні якості. Мармур в інтер’єрі  користується великою популярністю, особливо в частині облицювання камінів.