Камін за своєю будовою можна розділити на три основні частини.

1. Топка.
2. Димохід.
3. Портал.

Звичайно, це  лише основні видимі частини. Усередині пристрою є ще кілька важливих елементів, які виконують додаткові функції.

• Димовий карниз – він розміщений над топкою.
• Камінний стіл, що відокремлює топку від підлогового покриття приміщення.
• Задня камінна плита, що захищає топку від стіни.
• Димозбірник.
• Так званий камінний зуб, призначення якого – захист приміщення від проникнення сажі і кіптяви.

Треба звернути увагу, що портал – це суто декоративний елемент. В принципі основне його завдання  – приховати всі непривабливі сторони каміна.

Що стосується топки, щоб поліпшити параметри і функціональність каміна рекомендується:

• Збільшити ширину топки, але зменшити її глибину.
• Верхню частину приладу, а також бічні стінки зробити похилими в сторону кімнати. В такому разі тепло, що виділяється топкою буде інтенсивно надходити в приміщення.
• Оптимальне місце установки – кут кімнати. Небажано розташовувати його біля стіни біля вікна.

У процесі кладки камінів важливим етапом є облаштування димаря. Саме від його правильного монтажу залежить, як  ефективно будуть виходити назовні чадні гази і дим. Тому в камінах найчастіше встановлюються готові конструкції, виготовлені з різних матеріалів. Це можуть бути труби з:

• Металу. Найчастіше з оцинковані або з нержавіючої сталі. В даний час виробники пропонують складні конструкції у вигляді сендвічів. Це, по суті, труба в трубі, між якими укладений теплоізоляційний матеріал (зазвичай базальтова вата). Дана модель хороша тим, що тепло не доходить до цегляної кладки димоходу, тим самим негативно не впливає на неї.
• Кераміки. Відмінний матеріал, з великим терміном експлуатації, але досить дорогий. Часто керамічні труби надходять в комплекті зі спеціальними порожніми блоками з пінобетону, які захищають трубу і виконують функції утеплювача.

Також часто викладають димар з цегли, проте тут є багато нюансів і особливостей, оскільки він має мати відповідну висоту, щоб забезпечити вихід продуктів згоряння, певний діаметр і відповідати технічним характеристикам каміна.

         Однією з найважливіших частин побудови каміна є димар. Він відповідає за відведення продуктів згоряння за межі будівлі. Є ряд вимог до  побудови димаря, оскільки він має бути як і міцним, так і витримувати високі температури. Також обов’язково димар має відповідати нормам пожежної безпеки. Герметичний по відношенні до продуктів згоряння, водонепроникний, ізоляційна система має бути облаштована з матеріалів, стійких до корозії тиску газів. Важливий моментом  - димар має бути приєднаним лише до однієї печі, каміну чи витяжки. Висота димаря також відіграє вагому роль і обов’язково має мати хоча б 3,5м. Встановлюють димар вертикально з відхиленням від осі не більше ніж на 45*. Саме розміщення димаря – якнайдалі від горючих і легкозаймистих матеріалів, оброблений відповідними ізоляційними матеріалами.

         Важливо, щоб в димоході була камера для збору твердої речовини і будь-якого конденсату. Ця камера має бути розташована нижче з’єднання з топкою, щоб можна було її легко перевіряти за допомогою герметичних дверцят. Також є ряд вимог до димової труби:

-внутрішній перетин і форма має бути така ж як і в димаря;

-частина труби, яка виходить з даху має бути добре ізольована;

-побудова труби має запобігати проникненню дощу, снігу і сторонніх речовин в димохід і забезпечувати відтік продуктів згоряння на вулицю.

Для того, щоб продукти згоряння правильно розсіювалися і димова труба працювала безперешкодно необхідно розміщувати її приблизно в 6-8 м від будь-якої будівлі чи інших перешкод, вищих, ніж димова труба; на 50 см вище, ніж будь-які перешкоди, розташовані на відстані  менше 5 м.

         З’єднання з димоходом повинно бути виконано за допомогою труб без звуження або обмежень і з максимальним нахилом 45*.Також  не повинні використовуватися гнучкі металеві або азбестоцементні труби. Коли вже просвердлений отвір в стіні, щоб вставити трубу в димохід, повітряні зазори мають бути заповненні негорючими, стійкими матеріалами з зниженою теплопровідністю. З’єднання з димоходом має бути димонепроникне, тому що система працює в середовищі зі зниженим тиском. Сполучні труби також бажано обробити ізоляційними матеріалами.

         Натуральний камінь мармур – камінь з кристалічною структурою, який виник у ході перекристалізації вапняку або доломіту. Складається головним чином з кальциту, іноді з домішками доломіту. Колір білий, якщо ж домішками – рожевий, жовтий, сірий і чорний. Найвищою міцністю і найкращою поліровністю відзначаються дрібнокристалічні мармури із зубчатим зв’язком зерен. Родовищ мармуру в світі багато. За кордоном найбільшою популярністю користується мармур Італії. Також добувають мармур в Іспанії, Португалії (Волокас найпопулярніший мармур),Греції. Взагалі 80% світового мармуру знаходиться в Туреччині. В Україні мармур є на Закарпатті, на Донбасі і в Криму. Зазвичай добувають мармур в кар’єрах, рідше підземним способом.

         У будівельній практиці «мармуром» називають метаморфічні породи середньої твердості, що піддаються поліруванню. Мармур використовують для облицювання камінів і фонтанів, виготовлення стільниць, сходів, підлог і балясин. Малюнок на мармурі визначається не тільки самою будовою каменю, але і напрямком розпилу. Найкраще малюнок та колір мармуру стають видні після остаточної обробки матеріалу.

         Види мармуру:

Існує три групи кольорів цієї породи: біла, сіра та кольорова. Поділяють їх на основі  характеристики кольорів та декоративних властивостей мармуру. Породи мармуру білої групи найчастіше мають однорідну дрібнозернисту структуру без  будь-яких домішок. Найпопулярніший з цієї групи – бежевий мармур, який  застосовується для виготовлення скульптур, виробів та для внутрішньої обробки.

Група сірого мармуру часто має однорідне забарвлення, а розподіл кольору — шаруватий. Малюнок та візерунки на таких породах подібні до хмар, легко піддається поліровці та іншим видам обробки. Такий мармур можна використовувати як для внутрішнього оформлення, так і для облаштування фасадної частини будинку.

Група кольорового мармуру має у своїй структурі велику частину певних домішок, що і впливає на забарвлення каменя. Палітра кольорів даної групи досить різноманітна: від світлих — бежевий мармур, жовтий, рожевий, до темних — зеленого та чорного. Рідкісними та надзвичайно красивими вважаються синьо-блакитні тони мармуру.

         Переваги мармуру

В будові мармуру повністю відсутня цементуюча речовина. Цю  функцію ефективно виконують з'єднані між собою окремі зерна кальциту. Чим щільніше зерна розміщені в структурі мармуру, тим камінь міцніший і дорожчий. Найміцніша  порода — дрібнозернистий мармур. Також в структуру мармуру входять додаткові природні елементи, такі як: кварц, пірит, хлорит, гематит та інші. Від кількості певного елемента у структурі породи залежить характеристика мармуру: забарвлення і текстура, а також твердість і міцність.

Натуральний мармур легко піддається обробці — поліруванню, шліфуванню, кристалізації, зістарюванню. Вироби з мармуру  досить міцні (мармурова стільниця, до прикладу, слугує до 30 років) та стійкі до впливу вологи. Саме тому мармур широко використовується в підлогових та настінних покриттях. Вироби з мармуру стійкі до забруднень та здатні довгий час зберігати свій первісний вигляд. Мармур в інтер’єрі  користується великою популярністю, особливо в частині облицювання камінів.

За технологією опалення каміни поділяються на три групи: теплоакумулюючі, конвенційні каміни, каміни з водяним контуром. Розглянемо детальніше ці види камінів:

1. Теплоакумулюючі каміни – це каміни, які характеризуються наявністю потужного камінного вкладу і накопичуючої маси. Топку виготовляють з високоякісної сталі і чавуну. Основне  їх завдання – накопичення енергії, яка виділяється в процесі горіння і максимально довга віддача тепла. Зазвичай це відбувається  протягом 8-10 год після завершення згоряння дров. Вага акумуляційної маси має бути пропорційна до ваги камінного вкладу і адаптована до форм, дизайну і технічних параметрів топки. Кожна з систем акумуляції спрямована на економію витрат твердого палива та фінансів на опалення; довготривалу віддачу тепла після завершення процесу горіння в топці; екологічно чистий вплив тепла, яке виділяється при горінні, на організм людини. Якщо використовувати акумуляційні системи опалення, тоді до потужності камінного вкладу додається ще 7-10кВТ додатково.

2.Конвекційні каміни. Такий тип каміну працює наступним чином: холодне кімнатне повітря, рухаючись між корпусом топки і елементами облицювання, нагрівається. Потім гаряче повітря акумулюється в повітряній шахті над топкою і розгалужується по будинку за рахунок природньої циркуляції повітря через вентиляційні решітки. Рух повітря викликаний різницею температур, тому що нагріте повітря легше від холодного. Тепле повітря по повітропроводах виходить під стелею,займаючи при цьому значний об’єм, витісняє при цьому холодніше вниз до повітрозабірника. Конвекційна система, по суті, є найдешевшим варіантом. Якщо встановлювати камін  центрі будинку, тоді легко можна подати тепле повітря до інших кімнат будинку. Повітропроводи зазвичай короткі (приблизно 3 м). Холодне повітря з приміщення потрапляє через нижню частину каміну. Сучасні виробники мають технологію забору повітря з вулиці у камеру згоряння, щоб не випалювати кисень з приміщення, де є камін. Далі це повітря проходить через теплообмінник і тоді потрапляє до приміщення.

3.Каміни з водяним контуром. Ця система обігріву є складніша і дозволяє використовувати камінну топку як джерело тепла для обігріву всього будинку, а також дає можливість підігріву води через так званий бойлер. Із камери згоряння гарячі димові гази проходять через водонакопичувач, який встановлюють над камінним вкладом. Там вода нагрівається до 70-80С і проходить до теплонакопичувача. Акумульоване тепло в теплонакопичуючому баці використовується для обігріву батарей, теплих підлог і обігріву води.

Всі ці системи обігріву є дуже функціональними і ефективними. Новітні технології і матеріали дозволяють надовго затримати тепло, яке надходить в процесі горіння і раціонально використати його для потреб обігріву приміщення.